Лілія Михайлівна Романюк вчитель-логопед

Деякі батьки, на щастя, навіть і не знають навіщо потрібен логопед в дитячому садку. А батькам дітей, які мають мовленнєві порушення, доводиться познайомитися з наукою логопедією і тісно співпрацювати з вчителем-логопедом.

Тому, поставила перед собою такі завдання у роботі з дітьми:

  • усунення різних мовленнєвих порушень дітей;
  • створення єдиного корекційно-навчального простору;
  • пропаганда логопедичних знань серед батьків, педагогів;
  • інтегрування зусиль педагогів, дітей та батьків з метою корекції мовленнєвих порушень;
  • створення  предметно-розвивального середовища, яке стимулює мовленнєвий і особистісний розвиток дитини.

 

 

    Щороку все більше і більше дітей приходять у перший клас із мовленнєвими проблемами. Багато дітей не вміють робити звуковою аналізу слова, тому що не вимовляють якийсь звук, не чують і не розрізняють його місцезнаходження в слові. Це спричиняє перші невдачі на уроках. Учитель радить звернутися до логопеда. Але навчання в першому класі та одночасні відвідування занять логопеда — це значне навантаження на дитину. Часто запитуючи батьків: «Чому не звернулися за допомогою раніше?» Вони відповідають: «Думали, що виговориться» 

 

 

Шановні батьки!


       Пам'ятайте, що спадковість у процесі розвитку мовлення практичної ролі не відіграє. Ваша дитина — індивідуальність, у неї свій шлях розвитку. Тому відсутність мовленнєвих проблем у батьків зовсім не означає, що у дітей вони також будуть відсутні. І навпаки, якщо ніхто в сім'ї не «гарчить», то це не означає, що у дитини теж не виходитиме. Спадково передаються лише осо­бливості будови щелеп, зубів, під'язикової зв'язки, що обумовлює особливий характер вимови, але не наявність або відсутність звуків у мовленні. Часто діти повторюють неправильну вимову батьків, наслідуючи їх, а насправді можуть вимовляти всі звуки правильно.


       Отже, коли і кому потрібно йти до логопеда? Два дуже важливих питання, на які легко відповісти.  

       Я раджу звернутися до фахівця в будь-якому разі, щойно вашій дитині виповниться чотири роки. Можливо, вам порадять прийти через рік, може, потрібно буде виконувати якісь вправи — цього не варто боятися. Краще зайвий раз переконатися, що все гаразд, ніж через два роки ді­знатися, що у дитини серйозні проблеми з мовленням. 

        Батькам потрібно мати на увазі, що: 

• в один рік дитина повинна реагувати на звуки, тобто їх чути, щось хоч якось вимовляти (ав-ав, бі-бі);

• у два роки — повинна вміти пояснити словами, що вона хоче, чим невдоволена (дай яблуко);

• у три роки — може за навідними питаннями розповісти, де була, що бачила, чим займалася. (Бачила собаку. їла кісточку. Я сміялася.) Серед вимовних звуків мають бути присутніми [с], [з], [ц], [г], [к];

• у чотири роки мовлення має зв'язний характер, усі вислови послідовні, кількість навідних питань зменшується до мінімуму (У цирку був лев. Він стрибнув через вогонь, і я поплескав у долоні.) Серед звуків допускається відсутність лише [р]. Дитина повинна вміти виділити перший звук у слові, якщо він голосний і під наголосом (айстра, Іра);

• у п'ять років мовлення дитяти нагадує спілкування з дорослою людиною, у ньому наявні всі звуки, поширені речення, серйозні міркування і висновки. Дитина може визначити наявність заданого звука в потоці слів.

       Звісно, такий віковий розподіл умовний. Якщо ваша дитина у два роки вміє вимовляти [ш], це лише плюс, але зовсім не означає, що її трирічний друг відстає в мовленнєвому розвитку. Просто м'язи апарату артикуляції у вашої дитини зміцніли дещо раніше.  

       Перевірити, як працює язичок маляти, дуже просто. Запропонуйте побалуватися ним перед дзеркалом. Покажіть, що у вас теж є язик, що він уміє робити так і ось так, попросіть дитину зробити те саме. Переконайтеся, що вона вміє піднімати язик угору, опускати до підборіддя, штовхатися ним у щічки, клацати язиком, наслідуючи звук копит конячки. А можливо, саме дитина вам продемонструє щось таке, що і у вас не вийде. Тоді доведеться вам повчитися у цієї крихітки. 

       Трапляється, що дитина не хоче повторювати за мамою певні вправи, особливо коли боїться, що у неї не вийде. Відкрию вам секрет, як цього уникнути. Почніть із того, що у вас не виходить, наприклад, дістати язиком до носа. Скажіть так: «Усі вміють діставати до носика язиком: і собаки, і кішки, а у мене не виходить, навчи, як тобі це вдається». Або так: «Давай поглянемо, у кого язик довший: у тебе чи в мене». Удавайте, що він у вас дуже короткий. На такій простій вправі дитина відчує свою перевагу, і потім, виконуючи складніші, вона вже не скаже, що так не вміє, що так у неї не вийде, тому що вже запам'ятала, що у неї виходить краще, ніж у мами.  

     Можливо, у неї дійсно не всі вміння досконалі, але все одно похваліть дитину за старання, а самі запам'ятайте, що саме не дуже вдалося, над чим варто попрацювати завтра. 

Успіху Вам, шановні дорослі!

З великою цікавістю для педагогів  та малят середньої групи пройшов колективний  перегляд заняття з розвитку мови з логопедичними іграми під керівництвом вихователя-логопеда Романюк Л. М.